Відповіді на білет № 12 ДПА-2012 9 клас
1. Розкажіть про весілля як оригінальну словесно-музичну драму. Назвіть
основних її учасників.
Народна весільна драма – це одне з найбільш цікавих явищ української народної
культури. Воно ввібрало в себе цілу скарбницю фольклору: ігрові сценки,
театралізовані дійства та діалоги, весільні пісні, прислів’я та приказки,
примовляння, та, звичайно, музику та танці.
Обряд традиційного українського весілля складається з таких етапів: сватання,
заручини, підготовка до весілля, весілля та понеділкування. Справляли його
найчастіше восени, по закінченні польових робіт.
На весіллі, як на великому родинному спектаклі, дійові особи відігравали
певні ролі: молодий та молода називалися князем та княгинею. Дружби називалися
боярами, гості – челяддю. Також дівчата та жінки мали роль дружок, світилок,
свашок. Всі вони мали знати, якої поведінки, яких слів, пісень та замовлянь
вимагає від них роль. Наприклад, дружки мали розплітати молодій косу,
одягати очіпок та співати при цьому жалібні пісні типу:
«Зростала молода в батька та матері в світлоньці, а літом на нивоньці… та
приїхали бояре, Оксану з собою забрали та Петрові віддали».
Так само на понеділкуванні батьки молодої традиційно вранці після першої
шлюбної ночі йшли з відповідними обрядовими піснями та частуваннями до батьків
молодого.
Жінки в українському весіллі відігравали основні ролі. Вони співали весільні
пісні, казали примовляння. Зазвичай на українському весіллі були три жіночі
хори, зрідка – хор парубоцький. Кожний обряд – будь-то замішування короваю,
напад бояр на дім нареченої, благословення молодих, викуп молодої мав своє суворо
визначене місце в процесі та супроводжувався відповідною піснею, діалогом або
замовлянням.
Весільна мова на Україні дуже поетична: вона сповнена соковитих порівнянь та
епітетів, гарних символічних образів. Молоду величали княгинею, королівною,
панночкою, ясочкою, квіточкою, зіронькою, калиною, як в пісні «Де ти, калино,
росла?». Молодого – князем, соколом, паном, молодим зеленим дубком, царевичем,
королевичем…
Між весільними обрядами проходили жартівливі ігрища молоді, застольні співи,
танці та інше. На весіллі майже весь час грали музики: скрипалі, кларнетисти,
цимбалісти, хтось обов’язково бив у бубон.
Весілля в Україні – це давнє та величне народне дійство, «родинний
театр», скарбниця духовного досвіду українців та фольклорної творчості всіх її
видів.
2. Визначте основні сюжетні лінії поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки».
У поемі Шевченка «Гайдамаки» подано картину гайдамацького повстання 1768
року в Правобережній Україні. У поеми простежуються дві сюжетні лінії. Перша
сюжетна лінія - це історія повстання Коліївщини, вона зображує
зародження, підготовку, початок та хід повстання, криваву розправу з католиками
в Умані.
Друга сюжетна лінія – це історія парубка, бідного сироти Яреми Галайди, його
участі в Коліївщини та кохання до української дівчини, доньки титаря
Оксани. Обидві сюжетні лінії нерозривно пов’язані між собою.
Поема розпочинається з другої сюжетної лінії: на початку поеми ми
знайомимося з Яремою. Кульмінацією цієї сюжетної лінії стає розділ
«Банкет у Лисянці», де Оксана перебуває в полоні конфедератів. Ярема
намагається визволити її, водночас стримуючи своїх же товаришів, що ладні
перерізати усіх у маєтку, не розбираючи кого. Ця сюжетна лінія закінчується
майже щасливо: Ярема визволяє Оксану, стає народним героєм. Вона одужує і вони
вінчаються в церкви. Після Коліївщини Ярема залишається живим та зберігає
народну пам'ять. "Хто-небудь згадає",— мовить герой наприкінці твору
В інший сюжетній лінії на перший план виступають ватажки повстання Залізняк
та Гонта. Кульмінацією цієї лінії стає розділ «Гонта в Умані» та сцена вбивства
Гонтою рідних синів. На цей час народний гнів настільки володіє людьми, що
перебування гайдамаків у місті стає кривавим балом сліпої, руйнівної ярості:
«Гайдамаки
Гуляють, карають;
Де пройдуть - земля горить,
Кров'ю пiдпливає».
Гонта показаний в цьому розділі у відчаї людини, загнаної в глухий кут.
Присяга вимагає від нього вбити своїх дітей так само, як він вбивав інших. Він
робить це, а вночі тихцем ховає синів, почуваючи безмежне горе. Читач в
останній раз бачить Гонту зламаною людиною, що «страшно, страшно усміхається» і
просить смерті: «І мене вб’ють. Коли б швидше? Та хто поховає?…»
Сюжетна лінія Коліївщини закінчується сумно. У вигнанні з туги помирає
Залізняк, Гонта вже давно і жорстоко страчений. Тарас Шевченко докоряє
нащадкам, що вони так швидко забули народний гнів Коліївщини та покірно зносять
на собі несправедливість.
Водночас поет мріє про єдність сусідніх народів та релігій. Помстою та
кривавими розправами не побудуєш щастя, закону та миру. «Жить би та брататься»
- с сумом говорить Шевченко про українців та поляків, що вбивали один одного.
«Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навiки
од моря i до моря - слав'янськая земля» - написав поет у передмові до
«Гайдамаків».
Відповіді на білет № 13 ДПА-2012 9 клас
1. Розкажіть про пісенну творчість Марусі Чурай
Маруся Чурай – особлива, талановита і трагічна постать в українській
культурі. Ця легендарна дівчина з Полтавщини, народна поетеса та співачка.
За легендою, Маруся Чураївна жила в 17-му столітті та була дочкою славного
козака, полтавського сотника. Мала хист складати пісні, навіть розмовляла з
людьми віршами, чудово співала. Пісні Марусі, такі, як «Нема мого миленького»,
«Ішов милий горонькою», «Засвіт встали козаченькі», «Болить моя голівонька»,
«На городі верба рясна» полюбилися людям та поширилися на Вкраїні.
Пісні Марусі народжувалися з її великого кохання до Гриця Бобренка. Це був
ледачий та слабкодухий козак, про це Маруся навіть склала жартівливу пісеньку:
«Грицю, Грицю, до роботи!». Але коли Гриць вирушив на війну, у похід Богдана
Хмельницького, Маруся вірно чекала на нього чотири роки.
Про його від’їзд Маруся склала пісню «Засвіт встали козаченькі». В ній вона
описала свою власну історію: козака проводжають дівчина та мати. Обидві
нетерпляче чекають його повернення: «Заплакала Марусенька свої ясні очі». Але
мати навіть знати не хоче дівчини та не зважає на вибір сина.
Свій сум і безмежну тугу за коханим, що роками не повертався з війни, Маруся
вилила в одній з найкращих своїх пісень: «Віють вітри, віють буйні…» Цю пісню
потім запозичив Іван Котляревський до п’єси «Наталка Полтавка», і її співає
героїня п’єси:
«Де ти, милий, чорнобривий?
Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю,
Прийди подивися!»
Це крик душі молодої дівчини, літа якої минають в самотності та горі, яка не
знає, чи живий її коханий, надзвичайно зворушує. Маруся не бачила для себе
виходу: ані шукати собі іншого, ані жити без коханого. Навіщо? «Якщо тепер нема
того, який мене любить…».
Гриць щасливо повернувся з війни, але, скоряючись волі владної матері,
зрадив Марусю. Він одружився з Галею Вишняк та «кохав разом двох». Глибоко
ображена, доведена до відчаю Маруся приготувала отруту. Дотепер невідомо, чи
хотіла вона сама отруїтися, чи таки отруїти невірного. Але сталося так, що
Гриць випив зілля та помер.
Про це розповідає балада «Ой не ходи, Грицю», яку приписують Марусі. В цій
пісні звучить глибока образа, гнів ображеної жіночої честі та жага помсти:
«Нехай він не буде ні тій, ні мені!». В цій пісні дівчина не стримує пристрасті
та ревнощів, і вони призводять до найстрашнішого - вбивства людини, до
того ж коханої.
Трагічне кохання Марусі не тільки погубило Гриця, але й розбило її життя. Її
мали стратити за вбивство, але козаки, які дуже любили Марусини пісні, співали
їх в далеких походах, за легендою, вступилися за дівчину. Маруся стала черницею
та закінчила своє життя в монастирі.
2. Прочитайте напам'ять і проаналізуйте поезію Т. Шевченка «Мені однаково,
чи буду...». Висловіть власні міркування щодо цього тексту.
Перебуваючи в камері-одиночці Петропавловської фортеці у справі
Кирило-Мефодіївського товариства, чекаючи вироку. Тарас Шевченко написав цикл
віршів тюремної лірики «В казематі».
Цикл складається із 13 віршів з підзаголовком «Моїм соузникам посвящаю».
Лаконічний вірш «Мені однаково» говорить про те, що поет залишається вірним
передусім Україні, своєму народові. Він каже, що поета не хвилює особиста доля:
«Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені».
Тарас Шевченко був ладний ніколи не бачити своєї країни, якщо доля випаде
нещасливо. Навіть вмерти за свої переконання: «В неволі, плачучи, умру. І
все з собою заберу. Малого сліду не покину…» Поет каже, що йому навіть
однаково, чи будуть його загадувати на Україні чи в Петербурзі, чи
взагалі хтось його запам’ятає.
Лише одне хвилює поета – що буде з його Батьківщиною, її доля. У поезії
разом з почуттям суму, самотності, покинутості відчувається щира біль за
скривджену, «сплячу» Батьківщину. А також прагнення волі, щоб боротися за щастя
рідної землі.
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру.
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: «Молись,
Молися, сину, за Вкраїну
Його замучили колись».
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
її, окраденую, збудять... –
Ох, неоднако мені.
Відповіді на білет № 14 ДПА-2012 9 клас
1. Визначте причини появи в українській літературі XVI—XVII ст.
полемічних творів та назвіть їх основні риси.
Початок української полемічної літератури стосується розколу єдиної
християнської церкви на католицьку і православну. Нові церкви мали різні точки
зору на тлумаченні багатьох догм віровчення.
Католики трималися думки про те, що вищу владу Бога на землі має Папа
Римський. Також вони вважали, що Святий Дух походить від Бога-Отця і
Бога-Сина.
Православні визнавали походження Святого Духа лишень від Бога-Отця, і не
визнали Папу – «намісника Бога на Землі». Суперечки точилися також релігійних
свят, церковних обрядів, ікон тощо. Розкол також породив «компромісний» варіант
релігії – уніатство. Греко-католицька церква признала владу Папи
Римського.
Католицькі церковники, користуючись підтримкою польського короля та шляхти,
почали тиск на православних, обмежуючи їх в правах. Українська шляхта не
підтримала свого народу, а досить безболісно перейшла в католицьку віру через
гарантовані привілеї. Селянство ж та інтелігенція не сприйняли ані католицтво,
ані унію.
Починаючи з 16-го століття почалася ворожнеча та полеміка поміж богословами
обох таборів, боротьба «за душі» людей. Блискучими українськими полемічними
творами стали «Ключ царства небесного» (1587) Герасима Смотрицького, «Казание
святого Кирилла» (1596) Стефана Зизанія, «Тренос, альбо Плач схидной церкви»
(1610) Мелетія Смотрицького. Останній твір створив образ рідної віри, яка
дбайливо виростила своїх дітей, а діти зрадили її та піддали тортурам.
Також видатним українським полемістом XVI—XVII ст. був Іван Вишенський. Йому
належать 17 трактатів. Вишенський писав дуже гостро, викривально,
використовував нещадну сатиру. Його твори енергійні, іронічні імпульсивні,
сповнені пафосу: «Чим ти ліпший од хлопа? Або не та ж ти матерія?» - запитує
він «пихатих отців церкви», що «втекли» до католицької вірі і тепер навертають
туди «глупих русинів».
Він відверто назвав польського короля Сигізмунда третього Нероном, засудив
його тиранство. Ніхто не має права зачіпати гідність людини, наголошував
полеміст. Твори І. Вишенського виражали визвольні прагнення народу.
Книги українських полемістів, образні та метафоричні, при можливості
переписувалися православними від руки, та зберігалися як святині.
2. Визначте мотиви ранньої творчості Тараса Шевченка. Прочитайте напам’ять
уривок з вірша «Думи мої, думи мої»
Тарас Шевченко вже в ранній свої творчості був вірний гострим соціальним
темам. Перша тема: сирітство, бідність, обдирання багатими бідних, соціальна
нерівність. Поет показав тяжке та безправне життя селян, виживання «низів
суспільства» - бідняків, байстрюків, жебраків.
Також дуже актуальна для поета трагічна доля жінки-покритки і
розбещеність панів («Катерина», «Мар'яна-черниця»), яку він буде розвивати і
надалі.
Дуже цікавив Тараса Шевченка український фольклор. Шевченко-поет починається
з написання балад за народними сюжетами та з народною поетикою: «Причинна»,
«Тополя», «Русалка», «Утоплена», «Лілея».
На першому плані цих романтичних плані – також трагічна доля жінки, котра
намагається боротися за своє щастя, але єдиними виходом стає казкова «метаморфоза».
Дівчина стає русалкою, тополею, чистою лілеєю, яку всі люблять. Літературні
балади були дуже популярні на той час, але оригінальність Шевченка в тому, що
він зробив їхніми героїнями дівчат з «нижчих» верств населення.
Тема героїчного минулого України, особливо козаччини, з самого початку
творчості нестримно цікавила поета. Вона займає центральне місце в його ранніх
творах - «Іван Підкова», «До Основ'яненка», «Тарасова ніч», «Гайдамаки»,
«Гамалія»). Поет свідомо оспівав сміливих отаманів минулого, як взірців
гідності, громадянської мужності, нескореності перед поневолювачами.
Ще одна тема творчості - роль поета в суспільному житті (вірш «Думи
мої...»). Поет мріє, що його «діти», дорогоцінні квітки-слова не пропадуть
дарма. А зможуть знайти відклик в душах українців і спрямовувати їх до
правильних дій.
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, -
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,
А я - тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...
Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.
Відповіді на білет № 15 ДПА-2012 9 клас
1 Охарактеризуйте образ Енея за однойменною поемою І. Котляревського.
Еней – головний герой поеми І. Котляревського «Енеїда»
За грецькою міфологією, Еней — син царя Анхіза і богині Афродіти, напівбог,
один із героїв Троянської війни, оспіваної Гомером в «Іліаді» й «Одіссеї».
Історія Енея також оспівана римським поетом Вергілієм в поемі «Енеїда»
Еней – образ живої людини зі своїми позитивними рисами та слабкостями:
«Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак.
Удавсь на всеє зле проворний
Завзятіший од всіх бурлак»
Еней – енергійна, яскрава натура, хоробра та дещо хитрувата: майстерно
«залагоджує справи» з царями. Він не цурається радості життя: любить випити,
погуляти, а потім добре поспати. Еней любить порозважатися, побешкетувати,
затіває всілякі витівки. «Мутив, як на селі москаль» - підкреслює його рису
Котляревський.
За це Енея люблять оточуючі. Його не бояться, тому що він «ласкавий, гарний
і проворний», легкий в спілкуванні. Автор часто описує Енея в не зовсім чемних
виразах:
«Напали з хмелю перелоги.
Опухли очі, як в сови,
І ввесь обдувся, як барило...».
Але Еней водночас хоробрий воїн. Коли потрібно стати до бою, вся
легковажність з нього злітає, він стає справжнім воєначальником, завзятим в
бою. Еней – справжній патріот, він вміє подбати про своє троянське військо,
організувати його, встановити дисципліну. Еней ніколи не кине співвітчизника в
біді напризволяще. Для нього цінна кожна людина.
В образі Енея, що водночас «любить пожити», та не дасть ворогам спуску,
Котляревський змалював типового козака-запорожця, сміливого отамана.
2. Розкажіть про творчість письменників рідного краю (на вибір учня)
Відповіді на білет № 16 ДПА-2012 9 клас
1. Визначте, які моральні цінності оспівано в українських родинно-побутових
піснях.
Українці, співуча нація, майже кожну подію свого життя супроводжували
відповідною піснею. Українські народні родинно-побутові пісні відображували все
життя людей, їхні цінності, духовний світ, життєві драми, мрії та сподівання.
Родинно-побутові пісні поділяються на колискові, пісні про кохання, сімейне
життя та жартівливі пісні.
Жартівливі пісні українці співали про ледарів: «Грицю, Грицю, до роботи!»,
скупих, недотеп, про веселу куму та кума та інше.
Пісні про кохання різняться за почуттями та настроями: радісно-піднесеним
або сумним. Найчастіше, на жаль, в них звучить мотив розлуки дівчини з коханим
та довге чекання його, іноді марне. Це не випадково: період створення більшості
цих пісень припав на період козаччини та воєнних походів:
«Ой, устала б я ранесенько,
Тай умилася білесенько.
Полетіла б я в далекий край,
До милого на швидкий Дунай...»
(«Не сходило вранці сонечко»…)
Пісні з сімейного життя говорять про радість і смуток, щастя материнства,
горе сирітства, сімейну злагоду й незгоду. Чимало пісень присвячено нещасливому
життю жінки в шлюбі з нелюбом, з чоловіком - п’яницею, зі злою свекрухою.
Наприклад, «Чом ти не прийшов?»:
«Віддала мене моя матінка за діда старого.
Казала мені шанувань його, наче молодого.
Шанувала рік, шанувала два, третій не стерпіла…»
Всесвітні любов, добро і ніжність вкладені українськими матерями в колискові
пісні. Пестливі ласкаві слова, зворушлива ніжність звучить в простих мелодіях
українських колискових. Пісні містять казкові розповіді та замовляння,
щоб росло дитя красивим, щасливим, розумним, здоровим, гарним, щоб ніхто не
зурочив. Казкові герої колискових Сонько та Дрімота приносять до дитини сон,
котик муркотить над ліжечком, а вранці прилетять пташки порадувати дитину.
Українські родинно-побутові пісні сповнені найпоетичніших образів,
зворушливих порівнянь: червона калина, рибонька моя, «милая чорнобривая», «сизий
голубочок», «чи то дрібна пташечка, чи то козаченькова душечка?». Вони є
своєрідною поетичною книгою історій кохання, материнства та сімейного життя
українського народу
2. Розкрийте основні мотиви послання Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і
ненарожденним...». Прочитайте напам'ять уривок із твору.
Послання Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в
Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє» - потужній заклик поет до
земляків. Його мета – пробудити в українцях почуття честі та гідності,
національну свідомість. Його слова не є вмовлянням: Шевченко кипить гнівом на
співвітчизників, що цікавляться тільки своїми матеріальними статками та сито
одпочивають на лаврах:
«А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!»
Поет звертається в першу чергу матеріально забезпечених та до
освічених українців. Епіграфом до твору стали слова з Біблії: «Аще кто речет,
яко люблю Бога, а брата своєго ненавидит, лож єсть». Так Шевченко говорить про
українську шляхту, які «навчаються у чужому краю», а самі тримають людей у
кріпацтві. Він передрікає, що, якщо вони не схаменуться, то скоро гнів
поневолених «низів» суспільства» змете їх:
«Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших... і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата…».
Тарас Шевченко виявився пророком: саме таке і сталося пізніше під час
громадянської війни .
Поет пробуджує совість та сором в душах українців, гордість за славних
предків. Гостро соромить він тих «освічених», що в кожному питанні авторитетами
вважають німців та «заглядають їм до рота», забувши про свою народну мудрість.
Слова з послання «І мертвим, і живим…», стали крилатими: «Учітесь, читайте, і
чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
Уривок:
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата —
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!
Відповіді на білет № 17 ДПА-2012 9 клас
1. Назвіть художні особливості оповідання «Про Прохора-чорноризця...»
Києво-Печерський патерик - пам'ятка давньоруської писемності 13-го століття.
Одне з найцікавіших та літературно виписаних житій святих у патерику – це
релігійне оповідання «Про Прохора-чорноризця».
Це історія ченця Прохора Лободника, який жив у Києво-Печерській Лаврі.
Прозвали його Лебедиком за суворо аскетичний спосіб життя. Прохор навіть хліба
не їв, щоб не потакати бажанням свого тіла, а збирав, заготовляв та їв лободу.
«Бачачи ж терплячість і велику повстримність, Бог перетворив йому гіркоту на
солодкість». Хліб з лободи Бог перетворив на поживний та солодкий, як мед. Під
час голоду в Києві, Прохор роздавав хліб голодним. А ті, хто вкрав хліб у
ченця, поживилися «смаком, гіркім, як полин».
Багато інших чудес творила велика віра ченця: він перетворював монастирський
попіл на соль та віддавав киянам, коли в місті не було солі. Лихі ж люди, що
хотіли нажитися на солі, від Прохора отримали знов-таки попіл. Попіл викинули
на землю, він знову перетворився на сіль, та прості кияни з радістю збирали
його.
Оповідання було написане в релігійних канонах: уживано багато слів
релігійного забарвлення (ігумен, Євангеліє, плоть), епітетів, порівнянь та
релігійних символів (великий, преславний, і нагодував хлібом усіх голодних,
солодкий, немовби мед). А також специфічний урочистий стиль мовлення (І так усе
життя своє вдовольнявся... І прозвали його Лободником...»).
Герой оповідання – людина, що прожила своє життя за християнськими
принципами скромності, смиренності, самопожертви та співчуття. Чернець
співчував в першу чергу людям простим, безкорисливим та чистим душею.
2. З' ясуйте проблематику поеми Лесі Українки «Давня казка»
Леся Українка в поемі «Давня казка», висловила свої погляди на роль митця та
мистецтва в суспільстві, на ідеал поета. Цей твір можна вважати своєрідним
творчим маніфестом поетеси.
Простежуючи життєвий шлях свого безіменного героя – поета, його взаємини з
людьми при владі та зв’язки з народом, Леся Українка піднімає кілька дуже
важливих проблем.
Перша проблема – яке місце та роль поета у народному житті? Куди він має
направити свою безмежну енергію поетичного слова?
Леся Українка розв’язує цю проблему однозначно: її герой стає лікарем народу
в біді, його натхненником на боротьбу, співцем кохання та людського щастя. Поет
ніколи не живе поза своїм народом і завжди прагне допомогти людям: «Не поет,
хто забуває про страшні народні рани // Щоб собі на вільні руки золоті надіть
кайдани».
Друга проблема тісно пов’язана з першою? Як має будувати митець свої
взаємини зі владою. Уникати її? Навпаки, служити їй?
Поет у зображенні Лесі Українки не уникає багатих та знатних людей. Він
допомагає лицареві Бертольду завоювати «даму серця», красуню Ісідору. Не
потребуючи нагороди, поет дарує йому чудову серенаду для коханої. Також митці
допомагають лицарям виграти битву, надихнувши військо на боротьбу.
Але за все це поет не вимагає золота чи маєтків. Він робить все безкорисливо
для всіх людей, як для рівних, виходячи з того, що мистецтво має служити
людському добру. Поет вільний від «золотих кайданів» і понад усе цінує свободу
для своєї думки.
І коли виникає потреба, митець рішуче стає в опозицію до панів, що
принижують народ, закликає їх повстати:
«..Співці по місті ходять
І піснями люд морочать,
Все про рівність і про волю
У піснях вони торочать…»
Призначення поета та поезії – служити людям, їхньому благу, зберігаючи
свободу слова – з такою ідеєю звертається до читачів поеми «Давня казка» Леся
Українка.
Відповіді на білет № 18 ДПА-2012 9 клас
1. Розкрийте значення алегоричних образів байок Г.Сковороди.
Григорій Сковорода став першим українським байкарем, створивши тридцять
алегоричних байок. Алегоричних, тому що головна абстрактна ідея передається за
допомогою яскравої образності. Мова байок лаконічна та влучна. З них Сковорода
склав збірку «Байки Харківські».
Метою написання цих творів з одного боку, було бажання викрити явища, що
заслуговують на осуд, критично оцінити явища дійсності, осміяти порочні риси.
Наприклад, обмеженість, дурість, дармоїдство.
З другого боку, кожна байка Сковороди навчає певній чесноті, передає досвід
мудреця. Григорій Сковорода все життя мав прагнення виправляти вади людей за
допомогою моралі та розуму. Саме тому кожну його байку закінчує «Сила», тобто
мораль.
Основною темою його байок стає тема праці. В байці «Бджола і Шершень» байкар
передає читачам думку про життєву необхідність працювати. Але не просто
працювати, а трудитися творчо, відповідно своїх нахилів, свого покликання. Не
буде успіху, якщо люди візьмуть на себе невластиві для них способи життя та
нелюбу роботу – це демонструє Сковорода в алегоричних образах Бджоли та Шершня.
В байці «Дві курки» Сковорода підкреслює цінність постійного досвіду для
успіху. В алегоричному образі Домашньої курки, що ніяк не може втямити, як-то
Дика курка літає, байкар відобразив людей, які вважають себе нездатними до
праці та успіху. Але їхня біда в тому, що вони ніяких зусиль до цього не
доклали.
Байка «Зозуля та Дрізд» розглядає тему праці дещо з іншої точки зору. Тут
Сковорода піднімає питання про сенс життя людини. І доходить висновку, що життя
має сенс, коли праця людини спрямована на загальне благо. В цьому – щастя
людини, яку автор в байці уособлює в особі Дрозда. Зозулі ж, яка живе для себе
та підкидає своїх дітей в чужі гнізда, сите життя з усіма розвагами не
приносить щастя.
«Багато хто, занедбавши споріднену їм роботу, лише співають, п'ють та їдять.
У сім гультяйстві вони терплять їдучішу нудьгу, ніж ті, хто працює без
ослабу... Щасливий той, хто поєднав природжену свою роботу з загальною. Вона є
справжнє життя» - так пояснює алегоричні образи своєї байки Григорій Сковорода.
2. Визначте жанрові, сюжетні та композиційні особливості роману П.Куліша
«Чорна рада».
Пантелеймон Куліш — видатна особа, поет і прозаїк, драматург, мовознавець,
громадський діяч і перекладач, публіцист і етнограф. Він є автором першого
україномовного історичного роману. Це роман «Чорна рада. Хроніка
1663 року». Він ґрунтується на матеріалі з історії української гетьманщини.
При створенні роману Пантелеймон Куліш звернувся до романтизму, якому
притаманне було звернення до історичного минулого. «Чорна рада» є
романом-хронікою. Для неї характерне правдиве відтворення в образах і картинах
видатних подій історії зі збереженням їхньої хронологічної послідовності.
Історичною основою «Чорної ради» стала боротьба за владу у верхівці
українського козацтва після смерті Богдана Хмельницького. Претендентами
на гетьманство були Яким Сомко, Павло Тетеря та Іван Брюховецький.
Одна з сюжетних ліній розповідає про молодого козака, справжнього лицаря,
головного романтичного героя, Петра, сина полковника Шрама та його кохання до
дівчини Лесі. Друга, основна сюжетна лінія стосується боротьби за владу. На
Чорній раді «низи» козацтва обрали гетьманом підступного Брюховецького, який
зумів улестити «чернь». Отримавши булаву, новий гетьман стратив Якими Сомка.
Куліш створив правдиві картини тогочасної епохи, створив типові характери,
відтворив інтереси й настрої різних прошарків тогочасного суспільства,
використав народні пісні та думи, прислів’я та приказки.
Галерея образів «Чорної Ради» надзвичайно цікава та різноманітна. Це лукавий
користолюбний інтриган Брюховецький, мудрий продовжувач справи Богдана
Хмельницького Яким Сомко, суворий хранитель козацьких звичаїв Шрам, завзятий
січовик Пугач. Хоробрим та чесним лицарем, «орлом» змальовує автор Петра
Шраменка.
І, мабуть, найоригінальнішим образом роману став образ Кирила Тура. Його
характер у романі —це органічна єдність протилежностей. Це людина
химерної та бунтівної вдачі, викрадає Лесю, любить погуляти. Водночас Кирило –
хоробрий воїн, понад усе він ставить козацьке побратимство, волю та козацьку
честь: «Лучче мені проміняти шаблю на веретено, ніж напасти вдвох на одного».
Задля правого діла Кирило здатен пожертвувати життям – це відображено в його
спробі врятувати Сомка з в’язниці. В цьому образі втілено типового запорожця,
людини широкої душі та веселої вдачі.
Роман «Чорна рада» фактично є енциклопедією козацького життя XVII століття.
Він відіграв велику роль в утвердженні на світовій сцені не тільки української
літератури, але й мови, та суспільного життя. Пантелеймон Куліш довів, що
український народ має давню та видатну історію, і українська література вміє
втілювати її у художній довершеності. А роман, написаний українською мовою, не
тільки не гірше, але на високому рівні відтворює картину історичних подій та
викликає захоплення в читача.
Відповіді на білет № 19 ДПА-2012 9 клас
1. Визначте основну ідею «Слова про Ігорів похід» і те, за допомогою яких
образів вона розкривається у творі.
В основі сюжету «Слова о полку Ігоревим» - літературно оброблена, поетична
хроніка невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря
Святославича на половців у 1185 році.
Темою твору є поразка князівського війська та полон князя Ігоря. Автор
змальовує образ князя як людини великої ратної мужності та хоробрості: «Якщо
так вернутися, не бившись, сором буде нам гірше смерті», каже він, отримавши
звістку про погані віщування: затемнення сонця».
Разом з тим в образі князя Ігоря змальовані типові негативні риси князів
того часу. Він одноосібник, в похід із собою взяв лише дружину свою та
найближчих родичів, запальний та надміру честолюбний, прагне слави та
здобичі. І тому необачний.
Справжнім плачем озивається автор, змальовуючи поле, усіяне загиблим
«цвітом» руської землі, загиблими хоробрими воїнами. Відчувається єдність
автора з народом, співчуття до нього, прагнення змінити ситуацію. Разом з
автором плаче Ярославна, дружина Ігоря – автор вкладає в її уста слова туги та
болю. Цей перший настільки живий та яскравий жіночий образ в давньоруській
літературі.
Стогне навіть сама земля, сумує сама природа: звірі, трави та птахи. А втечу
Ігоря з полону природа вітає та допомагає : «ворони не каркали, галки
позмовкали, сороки не скрекотали».
Ідея твору полягає в тому, що, роздумуючи про долю рідного краю, автор
визначає причиною поразки Ігоря міжусобиці та роздрібненість феодальних князівств.
Об'єднавшись, князівства могли б успішно протистояти
супротивникам, але цього не сталося.
Автор висуває ідею миру, єднання та злагоди між князями: в єдиний державі,
чи в міцному союзі князівств. Ідею патріотизму та любові до рідної землі автор
пропонує ставити понад особисті інтереси.
2. Прочитайте напам'ять і проаналізуйте поезію Т. Шевченка «Садок вишневий
коло хати...»
Тарас Шевченко написав поезію «Садок вишневий коло хати…», знаходячись під
слідством в камері-одиночці Петропавловської фортеці. В ті сумні дні самотності
та очікування вироку, він загадував мальовничі картині рідної України. Також її
чудову природу, мирних, працьовитих, доброзичливих мешканців. Поет не знав, чи
побачить він ще землю свого дитинства.
У фортеці, в травні, можливо під враженням від прогулянок на тюремному
подвір’ї, поет створив один з найбільш сонячних, життєрадісних своїх
віршів – «Садок вишневий коло хати». Він увійшов до поетичного циклу «В
казематі».
Вірш - світовий шедевр пейзажної лірики. У поезії перед нами, наче наочні,
постає вечір в українському селі. Поет змальовує ідилічну картину простої,
небагатої, але щасливої селянської родини за вечерею. Поет зображує її з такою
зворушливістю та майстерністю, що зорові та слухові образи стають майже живими
для читача: «Хрущі над вишнями гудуть…».
Любов до рідного краю та туга за ним допомогли поетові показати велику
гармонію рідної землі, красу та поетичність життя простих, роботящих людей.
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім'я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
Відповіді на білет № 20 ДПА-2012 9 клас
1. Розкажіть про життєвий шлях і філософські погляди Григорія Сковороди.
Григорій Сковорода народився на Полтавщині у 1722 році в родині
малоземельного селянина з козаків. Вчився Гриць у сільського дяка, прекрасно
співав, був першим співаком церковного хору. На шістнадцятому році життя разом
із кобзарем пішов мандрувати до Києва. Там сільський парубок завдяки природному
таланту, жадібності до знань та наполегливості здобув блискучу освіту, найкращу
на той час в Україні. У двадцять років Сковорода закінчив Києво-Могилянську
Академію.
Перед ним відкривалися нечувані для селянина кар’єрні перспективи: його
запросили до придворної капели, на нього сипалися пропозиції викладати у вищих
школах, стати ченцем, «стовпом церкви», у Києво-Печерській Лаврі. Проте
Сковорода понад усе цінив свободу дії та «спорідненість» праці.
Через рік Сковорода повернувся з капели, мандрував по Європі, потім працював
домашнім учителем, викладачем в Переяславському та Харківському колегіумах. В
останньому він провів десять років, але неординарна постать викладача викликала
нерозуміння з боку керівництва та колег. Сковорода викладав предмети по-новому
та набагато глибше, ніж вимагалося, навіть писав підручники, виголошував нові,
вражаючи думки.
Писати Сковорода почав ще в юності під впливом античних філософів. Серед
творів митця — поетичні та сатиричні вірші, байки, притчі, ліричні пісні та
романси, філософські трактати.
Головними роздумами Григорія Сковороди були роздуми про сутність людини і
шляхи досягнення щастя в житті. Яке життя має бути правильним? Сковорода був у
першу чергу мудрецем життєвої мудрості. Сенс правильного життя Сковорода вбачав
у тому, щоб «пізнати себе», знайти працю за покликанням, вчитися, працювати
творчо та оточувати себе справжніми друзями: «Кинь, добродію, неробство.
Дорожити варто днем…»
Мислитель звеличував людей праці, простий народ, засуджував порочних людей.
Серед порочних найчастіше опинялися пани, чиновники, «фарисеї»-духовенство та
ті, хто наслідував їх. Принижувати людську гідність, обманювати та паразитувати
не можна – вважав мудрець. Це нерозумно та несправедливо
З 1769 року Сковорода вирішив вести мандрівне життя філософа, незважаючи на
кар’єрні спокуси з усіх боків. «Жребій мій із голяками», - відказував він –
«Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця».
Майже тридцять років Сковорода мандрував країною. Мав сопілку та торбу з
книжками. Він приходив у село, і там навчав людей, вчив дітей писати та читати,
лікував, грав на сопілці, розказував свої байки, притчі та народні казки,
співав пісні. Потім рушав у дорогу. Під час мандрівок народжувалися нові твори.
Філософ дивився на майбутнє України з оптимізмом. Вважав, що такий любий
йому розум все одно переможе в людях пороки та пристрасті: «В Горній Русі бачу
все нове: нових людей, нове покоління і нову славу…»
Останні десять років про Сковороду по Україні та Росії йшла гучна слава: всі
хотіли бачити його, всі запрошували в гості. І це незважаючи на те, що ні одного
твору за життя автора не було надруковано! Помер великий мудрець під час
мандрів в селі Іванівці, у 72 роки. «Світ мене не впіймає» - говорив він за
життя, коли його прохали «знайти собі тиху пристань». «Світ ловив мене та не
впіймав» - таку епітафію написали люди на його надгробному камені.
2. Дайте характеристику образів Якима Сомка та Івана Брюховецького за
романом П. Куліша «Чорна рада».
В романі П. Куліша «Чорна Рада: хроніка 1663 року», письменник в образах
претендентів на гетьманство Якима Сомка та Івана Брюховецького показує
представників певних соціальних верств тодішнього українського суспільства.
Також це цілком протилежні натури за моральними та розумовими якостями. Автор
демонструє печальний приклад, коли до влади приходить не достойний кандидат, а
той, хто зумів улестити та обдурити народ.
В образі Івана Брюховецького, який зрештою здобуває гетьманство, автор
відтворив «антигероя при владі». Ця людина хижа та підступна. Її цікавлять лише
влада, почесті, розкоші. Ніяких принципів в Брюховецького немає, як немає
лицарської честі та людської совісті.
Щоб здобути прихильність запорожців, кандидат в гетьмани Брюховецький
одягається стареньку свиту та драні чоботи, кричить про свою безкорисливість,
заграє з «низами» козацтва. Він лестить «черні», виголошує пишні промови,
роздає фальшиві обіцянки: «Усі будемо рівні!».
Прагнучи влади, Брюховецький не гидує підлістю, зрадою. Прийшовши до влади,
обраний наївними січовиками, «Іванець» змінюється на очах. Він вбирається у
чоботи-сап’янці, пишний жупан, «позирає гордо, по-гетьманському». Він відразу ж
міняє поведінку: коли потрібно покарати його соратника Олексу Сечила, залишає
злодія на волі та насміхається над старими традиціями Запоріжжя. Проте новий
гетьман швиденько посилає на страту ні в чому не винного супротивника – Сомка.
Брюховецького не цікавить доля країни, він роздирає її навпіл, спричиняє
кровопролиття. Його не цікавить лише одне – як би втримати владу. Задля цього
він підкупляє московських князів.
В образі Якима Сомка Куліш відобразив свій ідеал гетьманства. Це лицар,
людина кришталево чиста та порядна. Сомко освічений, розумний, далекоглядний.
Він аристократ в кращому розумінні цього слова, продовжує справу Богдана
Хмельницького в той час, коли Брюховецькому до неї немає ніякого діла.
Цей гетьман втримав би Україну самостійною, не розколотою на дві частини
державою, вважає Куліш. Він просвіщав би народ, тримав «залізною рукою»
бунтівні маси запорозьких «низів», відновив би славу України, нагадує нам автор
роману. Але цього не судилося.
Перед своєю стратою Сомко добровільно відмовляється від спасіння, тому що не
хоче братнього кровопролиття та нових міжусобиць в країні: «Брати милії! Що вам
битися за мою голову, коли погибає Україна!». Також, коли Кирило Тур хоче
замінити його у в’язниці, Сомко вважає безчестям «купувати волю чужою смертю».
Цінність життя інших людей для нього понад усе.
Історія каже, що реальний Яким Сомко зовсім не був такою порядною людиною,
як літературний персонаж роману Куліша. Але два образи претендентів на
гетьманство, створені в «Чорній Раді», мають на меті показати інше. Це те, яким
чином народ робить неправильний вибір, які люди насправді мають керувати, і
якою була б історія України, її демократія, якщо невірного вибору вдалося б
уникнути.
Відповіді на білет № 21 з української літератури
1. Охарактеризуйте «Слово про Ігорів похід» як зразок героїчного епосу
українського народу.
«Слово про похід Ігорів» - гордість давньоруської літератури, одна з
найцінніших старовинних пам’яток історії та культури Київської Русі. Вона
написана невідомим автором, і є шедевром поезії. Оповідає вона про похід
Новгород-Сіверського князя Ігоря на половців навесні 1185 року.
Битва з половцями закінчилася більше, ніж невдало: дружину Ігоря було
порубано, а сам він потрапив у полон. Звідси йому та його ближчим товаришам за
допомогою половця Овлура вдалося втекти. В творі описані такі героїчні події:
початок походу, «лихі знаки» для русичів, битви та поразка, полон Ігоря, «плач
та стогін» по землі Руській, сон князя Святослава, знаменитий «Плач» Ярославни,
дружини Ігоря та втеча князя з полону. Фіналом твору є звеличання Ігоря, князів
та руської дружини.
«Слово про похід Ігорів» разюче відрізняється від звичайних літописів.
По-перше, події в творі розгортаються не завжди хронологічно. Автор звертається
до минулого, розмірковує над причинами і наслідками поразки, переноситься
думками в інше місце. У вступі він навіть ділиться з читачем думками з приводу
того, як саме потрібно писати про Ігорів похід.
По-друге, яскрава поетичність твору дає змогу зарахувати його до справжніх
взірців давньоруського героїчного епосу. Мова твору народнопісенна, ритмічна:
«Билися день, билися другий…», а також глибоко метафорична: солові ний спів
«заснув», Ярославна порівнюється з чайкою, вози «кричать опівночі, мов
сполохані лебеді».
В творі розмовляють, діють, радіють та сумують ріки, трави, птахи та звірі.
Так, коли гине руське військо, «никне трава жалощами, а дерево з тугою к землі
приклонилося». Автор звертається до образів слов’янської міфології, оживляє
стихії: «Земля гуде… чорнії тучи з моря йдуть…». Всі вони відображають стан
русичів. Зрідка потужні язичницькі мотиви переплітаються з мотивами
християнської віри. Бог вказує Ігореві шлях з полону, водночас Ярославна
палко молиться Сонцю, щоб повернув їй її «ладу». Образ Ярославни став першим
яскравим образом жінки в давньоукраїнській літературі, взірцем вірності
коханому, жіночності, материнства.
«Слово про похід Ігорів» можна зарахувати за жанром до героїчного епосу,
тому що в ній відображені героїчні події, оспіване завзяття воїнів в боротьби,
прославляється мужність героїв. В творі невідомим автором своєрідним чином
осмислена історія та створено величний образ єдиної Русі. Витоки «Слова…», як і
інших світових шедеврів героїчного епосу, лежать в усній народній творчості.
2. Охарактеризуйте творчість Тараса Шевченка періоду «Трьох літ».
Прочитайте напам’ять поезію «Заповіт».
«Три літа» — назва поетичного альбому Тараса Шевченка 1843-46 років.
Сюди включені його поетичні твори. В них звучать та переплітаються такі основні
мотиви. Це мотив страждань поневоленої Батьківщини, роздуми автора над
поворотами історії України та занедбанням славного її минулого. Також
посилюються біблійні мотиви («Давидові псалми», «Заповіт»»), але обов’язково
нерозривні з життям рідного народу .
Загалом в цей період Шевченко писав твори гострого політичного, соціального
та національного звучання. Це поеми та поезії «Великий льох», «Холодний Яр»
«Розрита могила», «Сон», «Кавказ», «Чигрине, Чигрине», «І мертвим, і живим...».
У більшості з них наявний образ матері –України, яку потоптали її власні діти.
Також образ закатованого, обідраного з усіх боків народу, який «спить», не
пам’ятає своєї історії та покірно зносить знущання.
У поемах «Наймичка» та «Сова» знову йдеться про долю жінки. Але автор
Катерини вже змужнів та показує вже передусім не долю покритки, а долю матері.
У «Наймичці» він змальовує сильну жінку-покритку, яку жорстокість суспільства
не може зламати: вона знаходить добрих людей, виховує з ними сина, присвячує
своє життя йому та його родині. «Сова» - це трагедія самотньої жінки, сина якої
відірвали від неї, забрали в рекрути. Вона не витримує горя та божеволіє.
У містерії «Великий льох» та вірші «Чигрине, Чигрине» Шевченко піднімає
питання того, що історія України пішла не в тому напрямку дорікає Богдану
Хмельницькому за те, що той не зумів передбачити сумної долі України під владою
російського царя та «голодної вовчиці», цариці Катерини Другої.
Водночас автор передбачає повстання народу проти гніту панів та царів. Про це
каркають символічні ворони у «Великому льосі». І про це ж мова йде в шедеврі
поета «Заповіт». Це прямий заклик пробудитися, скинути з себе несправедливу
владу, скласти вольний та новий союз братніх народів. У цьому вірші
висловлюється палка пророча віра в те, що пригноблені повстануть, порвуть
кайдани, понесе «в синє море кров ворожу». Колишні раби побудують нове
суспільство.
«Заповіт» було написано молодим Шевченком, коли він був хворий на запалення
легенів. На той час – хвороба переважно смертельна. В цю поезію Шевченко
спромігся вкласти сутність всього свого життя та творчості, і мета блискуче
вдалася йому.
ЗАПОВІТ
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.
Відповіді на білет № 22 з української літератури
1. Визначте риси романтизму. Прочитайте і проаналізуйте одну з поезій
поетів-романтиків (на вибір).
В українській літературі з кінця 20-х років XIX ст. поширився такий
літературний напрямок як романтизм. Цей напрямок з’явився в Німеччині та
Англії, а потім набув широкого розповсюдження в інших європейських літературах
та отримав роль провідного у духовності та культурі в російській імперії також.
Романтизм — літературний напрямок, в основі якого лежить протиріччя між
омріяним, жаданим та реальністю. Романтичний герой розчарований в дійсності,
він тікає від сірої буденності та намагається здобути повноцінне життя. В
типовому романтичному герої вирують почуття, як світлі, так і темні: він стоїть
набагато вище від маси людей, він є яскравою та глибокою індивідуальністю.
Романтичний герой, як правило, пригне змінити світ.
Якщо герою не вдається домогтися гідного життя, то він або гине, або
усамітнюється. Загибель людини в романтизмі є великою трагедією: людство
втрачає окрему неповторну особистість.
Романтизм виявляє цікавість до усної народної творчості, фольклорних легенд та
переказів, національного характеру. Романтичні твори стають продовженням,
розвиванням національних сюжетів та мотивів, використовують народну образність.
У зв’язку з цим втрата навіть найменшого етносу, його культури вважається
романтиками духовною катастрофою.
Серед романтиків в українській літературі найвидатнішою є постать Тараса
Шевченка. Вже перші його твори – балади «Тополя», «Причинна», «Лілея» та інші є
продовженням та осмисленням українського фольклору. Наприклад, в баладі
«Тополя» Шевченко використав сюжет глибокої історичної правди: дівчина не
дочекалася коханого козака, він загинув на чужині. За часів козаччини та
воєнних походів таке явище було звичним.
Шевченко зробив героїнею просту селянську дівчину, а не панянку, на відміну
від більшості європейських авторів балад. Він ужив характерну для романтиків фантастичну
метаморфозу: через таємниче та страшне ворожіння дівчина взнає, що її козака
нема живого. Вона стає тополею, але ладна піти зі світу, тільки б не йти за
нелюба. За допомогою народнопісенного стилю та образності Шевченко створив
прекрасний взірець романтичної балади:
«Не щебече соловейко
В лузі над водою,
Не співає чорнобрива,
Стоя під вербою»
Яскравим явищем, типовим для романтизму, можна назвати поеми «Гайдамаки»,
«Гамалія», де він, як і багато інших авторів-романтиків, звертається до національного
героїчного сюжету, змальовує нескореного героя. Шевченко органічно поєднав свою
авторську своєрідність з рисами романтизму, тому що йому були близькими і
народна творчість, і ідея боротьби проти несправедливого світу, і національні
питання.
Також слід позначити таке явище, як ранній український романтизм (кінець
20-х — початок 40-х рр. XIX ст.). Це є харківська школа романтиків:
І.Срезневський, І. Розковшенко, Л. Боровиковський, А. Метлинський. Їхні вірші
також звертаються до фольклорних традицій та історичного минулого, але їхні
вірші менш енергійні, більше пройняти та самозаглибленням.
Т.Г. Шевченко
Уривок з балади «Тополя»:
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий -
Нащо зеленіє?
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.
Чумак іде, подивиться
Та й голову схилить;
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі,
Подивиться - серце ниє:
Кругом ні билини!
Одна, одна, як сирота
На чужині, гине!
Хто ж викохав тонку, гнучку
В степу погибати?
Постривайте, все розкажу,
Слухайте ж, дівчата.
Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила - не спинила,
Пішов та й загинув...
2. Визначте, яку роль в історії, культурі та духовності
українського народу відіграв Києво-Печерський патерик
Києво-Печерський патерик - видатна пам’ятка давньоруської писемності.
На період його створення, ХІ-ХІІІ століття, припав розквіт житійної, або
агіографічної літератури. Така література розповідала про життя та уславлювала
подвиги та страждання людей, визнаних церквою святими.
До патерика ввійшли полемічні твори, «похвальні листи», найвизначніші
історії з життя подвижників та святих, їхня боротьба з темними силами та
кривдниками. Ці історії мають на меті повчання читача. Обравши за взірець
певного героя, наприклад, ченця Прохора-чорноризця, автори патерика показують,
якою має бути справжня смиренність, безкорисливість, жертовність, стійкість.
Книга описує людей високих духовних цілей.
Патерик є дуже гуманною книгою, а також демократичною. Вона має
антикатолицьке та антипанське забарвлення. Для християнства не існує переваг у
знатного над простим, у багатого над бідним, підкреслюють автори Це на довгі
століття зробило патерик улюбленою книгою для читання православних українців.
Практично всі оповідання містять в собі містику та опис релігійних чудес
(Прохор перетворює попіл на соль). З іншого боку, вони містять правдиві
відомості про побут, вірування, конкретні політичну та економічні ситуації в
Київській Русі.
«Історик літератури не може не піднести живості і драматизму деяких
оповідань та того щирого братолюбства і співчуття до всякого людського горя,
яким надихане тут кожне слово. З сього погляду "Патерик" і досі не
перестав бути книгою гуманною і доброчинною...» - такими словам згадував
патерик І. Франко.
|
