Пісенна творчість Марусі Чурай

Народні пісні є великим внеском України в загальнослов'янську й світову художню творчість. Незчисленне і розмаїте їх багатство. Вважають, що тільки записано цих творів понад двісті тисяч.

Народні пісні породжувались подіями і явищами суспільного життя громадського побуту, боротьбою проти іноземних загарбників, національного і соціального гноблення та палкою любов'ю до вітчизни і ненавистю до експлуатації і насильства. Але хто знає, коли, ким і в якому вигляді було створено ту чи іншу пісню? Достовірно лише одне: творцями і носіями пісень були трудящі маси.

Саме завдяки колективності фольклорний твір набуває високої художності та ідейної глибини. Переходячи з уст в уста, пісня неминуче зазнавала змін, удосконалювалася.

Творцями пісень були різні люди — селяни, ремісники, козаки, народні співці — лірники, кобзарі. Але народна пам'ять зберегла імена лише окремих, талановитих складачів. Такою була у XVII ст. на-півлегендарна українська поетеса Маруся Чурай.

Життя і творчість Марусі Чурай

МАРУСЯ ГОРДІЇВНА ЧУРАЙ (1625-1653) 21.07. — день пам'яті Марусі Чурай.

Її життя і творчість оповиті «ореолом чарів і загадковості». Та все ж серед сучасних дослідників-фольклористів переважає думка, що така поетеса є реальною історичною постаттю в українській культурі. Народилася вона, ймовірно, у 1625 р. у родині урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая. Будинок їхній стояв на мальовничому березі Ворскли нібито недалеко від того місця, де в 1650 р. споруджено Хрестовоздвиженський монастир.

Батько Марусі, зарубавши одного шляхтича, подався на Запорізьку Січ і там пристав до гетьмана Павлюка, з ним воював проти польської шляхти, потрапив у полон і був страчений 1638 р. у Варшаві.

Після смерті Гордія його дружина Горпина залишилася вдвох з донькою. Народ оточив їх любов'ю і повагою. Цьому значною мірою сприяла і обдарованість Марусі, дівчини з чарівною зовнішністю й добрим серцем. Вона мала чудовий голос і майстерно виконувала пісні, які сама складала.

Портрет Марусі (учням пропонується його оглянути на дошці). Чорні очі її горіли, як вогонь у кришталевій лампаді, обличчя було біле, як віск, стан високий і прямий, як свічка, а голос... Ах, що то був за голос! Такого солодкого і дзвінкого співу нечувано навіть від київських бурсаків. Невелика на зріст. Трохи худорлявенька, струнка, засмагле личко, густі чорні брови, довгі вії, коса до колін.

За дівкою ходили всі хлопці, але серцю не накажеш — вона кохала Грицька Бобренка, сина хорунжого полтавського полку.

Гриць «високий, з русявими кучерями й карими очима» був під впливом своєї матері, яка й чути не хотіла про Марусю, а всім серцем прагнула мати за невістку племінницю полковника Мартина Пушкаря, дочку осавула Федора Вишняка Ганну (Галю).

А без Марусі свого життя не мислив козак Іван (Якович) Іскра (Іскренко). Іван був людиною мовчазною, похмурої вдачі й виняткової правдивості та благородства. Він палко і щиро любив Марусю, але не відкривав своїх почуттів, бо знав, що її серце належало іншому.

У 1648 р. Іван Іскра і Гриць Бобренко виступають з полком Богдана Хмельницького, щоб взяти участь у визвольній війні. Маруся складає пісню «Засвіт встали козаченьки». Чураївна пішла до Києва, щоб помолитися за коханого. Там складає пісню «Віють вітри, віють буйні». Маруся звертається до ворожки, не знайшовши спокою в молитвах, за порадою, але та обдурила дівчину.

Згодом Маруся зустрічає Івана Іскру, запитує про Гриця, Іван розповів, що Гриць скорився волі матері і одружився з Галею Вишняк. За переказами, після його зради Маруся дуже сумувала.

Душевний стан Марусі після зради коханого дуже важкий, вона навіть вирішила отруїтися. Дівчина докоряє за зраду і водночас робить спробу розжалобити невірного коханого, запевняючи його, що не буде йому щастя з іншою.

Життя без коханого не мало для неї ніякого сенсу. У відчаї вона кинулась із греблі у Ворсклу, щоб покінчити з життям.

Випадково Маруся була врятована Іваном Іскрою. Він витяг її з води, приніс додому і доглядав разом із старою Гарпиною Чураїхою.

Якось восени Маруся пішла на вечорниці до Меласі Барабаш, дочки полтавського старшини, щоб побачити Гриця. Вона там дійсно його побачила, але не одного, а з молодою дружиною. Ревнощі, ображене жіноче самолюбство, нещасливе кохання, нездійснення дівочої мрії — все разом завирувало в її душі і породило страшний план помсти.

Маруся була сильною, вольовою натурою. Зовні була чарівною, колишньою веселою Марусею і знову полонила Гриця.

Ми не знаємо, чи Маруся запросила Гриця, чи може він сам напросився. Дівчина вважає свої дії справедливими, бо відплачує за зганьблену честь.

Через темний ліс вночі йде до ворожки. Вона знову хоче позбавити себе життя, але отруту, яку дівчина приготувала собі, випив Гриць.

Коли померлого Гриця принесли до церкви, туди прибігла сповнена відчаю Маруся. Вона кинулась до труни, цілувала небіжчика і, обливаючись сльозами, розповіла про свій злочин.

Марусю посадили до острогу. Незабаром відбувся суд, який установив їй вирок — смертну кару. Було це, очевидно, влітку 1652 р. Під час читання наказу Марусю врятував Іван Іскра. Він привіз від Богдана Хмельницького указ, за яким Марусі дарували життя. Іван, дізнавшись про засудження коханої, помчав до гетьмана і привіз від нього рятівний документ. Хто міг її судити за смерть Гриця? Тільки вона сама себе.

Як було насправді, сказати важко, бо жоден з дослідників не може покластися на історичні першоджерела. На цей час відомо 20 пісень, автором яких вважають Марусю Чурай, але цілком важливо, що їх набагато більше.

О. Шаховський говорить про смерть Марусі, зазначаючи, що дівчина після помилування недовго жила на світі і померла в каятті у 1653 р. Це перша версія. Згідно з другою після помилування зачахла, змарніла і померла від сухот (чахотки). За третьою версією було їй тяжко залишатися в Полтаві і вона пішла у світ, померла в якомусь російському монастирі.

Українська культура має досить підстав для того, щоб записати на своїх скрижалях ім'я легендарної дочки нашого народу, видатної поетеси, співачки і творця пісень Марини Гордіївни Чурай. Їй народна пам'ять приписує авторство багатьох пісень, популярних упродовж тривалого часу. («Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «Грицю, Грицю, до роботи», «Летить галка через балку», «На городі верба рясна», «Чого ж вода каламутна», «Прилетіла зозуленька» та ін.).

Легендарна історія життя самої поетеси дала поштовх до творення нових літературних творів різних жанрів українськими митцями Г.Квіткою-Основ'яненком, Л. Боровиковським, С. Руданським, О.Кобилянською, В. Самійленком, Л. Костенко та ін.

М. Стельмах про Марусю Чурай зазначав: «Судячи з пісень, які її приписуються, ця дівчина була народжена для любові, але не зазнала її радощів і всі свої надії, все своє любляче серце по краплині сточила в неперевершені рядки, що й зараз бентежно озиваються в наших серцях і вражають нас глибиною і щирістю висловлюваного в них почуття, довершеністю форми, чарівністю мелодій...

«Засвіт встали козаченьки»

Тема: зображення походу козаченьків, розлучення хлопця з матінкою і коханою.

Ідея: звернення сина до матері, що вона прийняла його кохану як свою дитину.

Основна думка: для кожної родини є хвилюючим моментом, коли її сини, чоловіки вирушають у військовий похід.

Жанр: літературна козацька пісня.

Художні особливості твору.

Епітети: «ясні очі», «мати... слізко проводжає», «кінь вороненький».

Повторення: перший і останній куплети.

Метафори: «Стоїть місяць», «кінь спіткнувся», «година настала».

Звертання: «Прощай, милий мій синочку», «Ой рад би я, матусенько», «Яка ж би то, мій синочку».

Риторичні оклики: «Через чотири недільки Додому вертайся!». «Бо хто знає, чи жив вернусь, Чи ляжу в полі!».

Риторичне запитання: «Щоб чужая дитиночка За рідною стала?».

«Віють вітри, віють буйні».

(Цю пісню згодом використав І. Котляревський у п'єсі «Наталка Полтавка»)

Тема: відтворення страждань дівчини за своїм милим.

Ідея: возвеличення щирого почуття кохання.

Основна думка: «Хто щасливий був часочок, про смерть не забуде».

Художні особливості твору. Метафори: «віють вітри», «дерева гнуться».

Епітети: «Щаслива билинка», «люте горе», «тяжко жити».

Риторичні запитання: «Чи щаслива ж та билинка, що росте на полі?», «Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?», «Де ти, милий, чорнобривий? Де ти?».

Риторичний оклик: «Озовися!».

«Ой не ходи, Грицю».

Тема: відтворення трагічної долі Гриця через його нерозділене кохання.

Ідея: возвеличення почуття кохання, які іноді внаслідок ревнощів становить загрозу життю.

Основна думка: «Нехай же Гриць двох не кохає».

Жанр: драматична літературна пісня.

Художні особливості твору.

Риторичне запитання: «Нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?» Епітети: «дівчина-чарівниченька», «темная хата». Метафора: «прийшла п'ятниця». Риторичний оклик: «Що через тебе мене мати била!»