літери (автолавка „П’ятачок” у приміщенні ТЦ „Гостинець”).

можна зустріти кілька „точок” з проросійською назвою „Колготи” (замість „панчохи”).

„ВОПАК” також не особливо турбується про те, щоб на рекламний проспектах брати в лапки назви торговельних марок, а у „Фуршеті” кожен бажаючий міг придбати „фарш Український”.

Коли придбаєте такий патріотичний фарш, не забудьте завернути ліворуч і завітати до магазинчика з романтичною назвою „Бюстик”.

Залишається тільки уявити, як би називався цей заклад, коли б у ньому продавали, скажімо, чоловічу білизну!

Проїхавши тролейбусом до зупинки „ЗОШ № 23”, прочитайте прямо перед школою закличний надпис: „Морозиво на любий смак”.

Зовсім нещодавно потішила своїх відвідувачів їдальня №5 („Українські страви”): „Приймамо замовлення: Весілля. банкети, родинні свята”.

На гіпермаркеті „Там-Там”, який, до речі, за час моніторингу (з червня по листопад цього року) не допустив жодної помилки на своїй рекламній продукції, розмістив при вході рекламу будівельних матеріалів із закликом „Попади в яблучко”.

У самому ж „Там-Тамі” кожен гурман-філолог зможе придбати „Справжню Українську Горілку” з шістьма помилками на етикетці, а поруч, на ринку – туалетний папір „Ніжність” камінь-каширського виробництва з обірваним закликом „Відпочинь у своєму форматі…”, вафлі „Наполітанки”, або ж нігілістичні (стосовно літературної мови) цукерки „Йо-майо”.

(Хто знайде кондитерський виріб „Підводний човен в степах України”, отримає приз від автора цієї статті).

На вході в інший супермаркет читаємо: „… Вигравайте 5 путівок на відпочинок у Єгипет”.

Взагалі так звана зовнішня реклама (рекламні щити) мене просто шокували своєю безграмотністю (чужоземні слова на кшталт біл-борди чи біг-борди мені не подобаються).

За 5 місяців активного прочитання рекламних надписів помилки виявилися відсутні на „просторах” вже згаданого „Там-Таму”, автосалону „Міцубісі”, виробників популярної серед лучан кави марок „Нестле”, „Якобз”, „Галка”.

Очевидно, що ці фірми не шкодують коштів на філолога в своєму штаті.

немає помилок у надписах, які видно з вікон автомобіля чи автобуса, то там, де дрібніше (його ж, як правило, ніхто не читає), - просто орфографічна анархія

„Автосалон Сафрон” з вулиці „Карпенка Карого” – „Новий PEUGEOT” тощо. Нам пропонують : „Купуй кузню MERX з вбудованою технікою (чуєте, як ріже вуха?), або пиво „Оболонь” – „Улюблене Пиво Українців”.

Надпис із одного щита я навіть коментувати не буду, вважайте, що це – лінгвістична гра „Розставити потрібні розділові знаки”.

„Вказано ціну зі знижкою за комплект дверей Порта: полотно глухе Декор бук Баварія, коробка Порта систем, ручка Мінімакс”.

„відмітився” на стінах драмтеатру та будинку „Просвіта” закликом „Таланти відгукніться” (без коми перед звертанням), а в слові „районний” вирішили, що дві -НН- - забагато.

Хто не вірить – підтвердження слів – на світлинах.

„Секс має бути захищеним!”, „Він зі мною, де я хочу!” – такі цікаві надписи також часто-густо можна зустріти на рекламних площах, не дарма ж прості лучани, не маючи коштів піднятися на щити, пишуть на заборах або ж просто – на дорозі: „Анюшка я тебе люблю” або ж „Кожного вівторка волосся 9000”, не особливо дбаючи про грамотність.

Принагідно невідомій Анюшці пораджу оберігати не секс (процес), а оберігатися самій від нього, цього процесу, до шлюбу.

Продовжувати перелік мовних огріхів наших рекламодавців можна було б і далі, але обсяг газетної статті змушує мене поговорити про газети як вони є, тобто наскільки вони є грамотні.

Про політичну ж рекламу говорити не будемо…

З цією метою було закуплено п’ять дослідних зразків: „Волинь”, „Сім’я і Дім”, „Луцький замок”, „Відомості” і „Афіша Волині”. Хотілося б, звичайно, переглянути й глянцевий „Сіті-лайф”, але такого придбати не вдалося.

Вимоги до перевірки були ті ж самі, що до учнівських творів, а одна газета розглядалася як один твір, зважаючи на те, що редактори всіх волинських часописів – люди з вищою філологічною освітою.

Оцінюватимемо за дванадцятибальною шкалою.

Нехай не ображаються на мене вельмишановні редактори. Метою дослідження було не довести що ви – безграмотні – ні, і ще раз – ні! Просто, на мою думку, наше шановне Міністерство освіти вважає, що всі наші діти народжуються лінгвістичними вундеркіндами. Реалії ж зовсім інші. Лише один учень з тридцяти в звичайній школі може впоратися гідно з поставленим завданням, додамо до цього купу доповнень, винятків, додатків, роз’яснень, яким „набитий” наш правопис. Чи не пора укласти новий правопис, щоб все було чітко й зрозуміло простій людині без спеціальної освіти?..

Отож, зведена таблиця результатів перевірки:

Як бачимо з таблиці, найграмотнішим часописом виявилася газета „Сім’я і Дім” (адже за зміст реклами відповідальність несе рекламодавець, принаймні, так написано в кожному зі згаданих періодичних видань), друге місце – у „Відомостей”, третє – у „Луцького Замку”.

А тепер проаналізуємо типові помилки, і почнемо „з низу турнірної таблиці”.

На шпальтах „Афіші Волині” читачі-дописувачі продемонстрували справжню орфографічну демократію: як хочу, так і пишу. Так, було виявлено дві нових вулиці у Луцьку: Чорноволова й Пісаревського, а також Білорусію, мабуть ще, радянських часів.

Орфографічно-пунктуаційний „беспредєл” вилився у відсутність ком перед підрядними сполучниками та при дієприкметникових зворотах, вставних словах, неправильно поставлені розділові знаки при однорідних членах речення, натомість неоднорідні означення розділені комами; помічені порушення в правописі власних назв, прислівників, відмінкових закінченнях іменників та прикметників.

Серед лексико-граматичних огріхів – засилля русизмів, ігнорування закону милозвучності (правопис у(в), і (й), сь(ся), „дешеві ціни” замість низьких тощо.

„Волинь” свої мінуси набрала, в першу чергу, відвертими листами читачів про чудесне одужання. Зрозуміло, що на радощах людям не до граматики. Так, хочеться щиро порадіти за жінку, яка „набрала вагу на два розміри більше”, а не на два кілограма. В цьому ж секторі спостерігаємо відсутність ком при вставних словах, складносурядних реченнях, ігнорування кличного відмінка, літери Ґ у слові „ґрати”, русизми „нервозна” (нервова), „вірний шлях” (правильний), „брюки” (штани) та того ж таки закону милозвучності.

„Луцький Замок” „грішив” у правописі власних назв, вагався з розділовими знаками в складному реченні, при вставних і вставлених конструкціях, побудові речень, а також назвав Луцьку спеціалізовану загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 1 Луцькою спеціалізованою школою № 1 (настільки мені відомо, її поки що не перейменовували).

Принагідно звертаюся не тільки до газетярів, а й до представників інших засобів масової інформації.

В Луцьку, окрім загальноосвітніх шкіл є ще й гімназії, колегіуми, ліцеї. Прикро чути, коли один досить шанований журналіст з телеекрану обізвав Луцький НВК-гімназію №14 навчально-виховним комбінатом…

Але повернемося до преси.

„Відомості” читати було просто нецікаво з тієї позиції, що не було до чого особливо придертися. Як і скрізь, можна було б пильніше чергувати прийменники у(в), сполучники і(й), не забувати кому при звертанні й тире в простому реченні, та й слово „стог” (сіна), як на мене, не наше.

Решта – чиста грамотна контрольна робота, і якщо перевіряти не так, як колись перевіряли роботи претендентів на медалі, то можна було б нічого й не побачити.

Ну й нарешті наш переможець, „Сім’я і Дім”, окрім десяти помилок в оголошенні про гадалку (воно ідентичне тому, що й у „Волині”), не захотів (двічі) прибрати „курносого” носа з рубрики „Історія одного кохання”, та й знаючи Наталку Заверуху, переконаний, що зі своєї статті викреслити слово „мужчина” вона не дозволила б жодному редактору, а ще в мене залишається дискусійне питання стосовно двох випадків у(в), і(й), і – все. Молодці!

Оцінки ж ставити нікому не будемо.

Переконаний: коли за грамотність рекламних оголошень в недалекому майбутньому (хочеться в це вірити!) будуть нести відповідальність редактори, наші волинські часописи можна було б ставити в приклад усім іншим загальнодержавним, адже кількість помилок на рекламних площах просто вражає – ніби це писав не дуже старанний учень після літніх канікул.

А з цими одами чудодійним лікарським засобам і всемогутнім цілителям щось треба робити. Тут нам, щоправда, далеко до львівської преси, там відсотків 40 газетних площ майорять вдячними відгуками про чарівні амулети та „заговорені фотографії”. Переконаний, що в контексті карантину й пандемії грипу за тиждень-два з’являться „одкровення” про те, що Така То ворожка „викачала мені яйцем вірусну пневмонію”, „…а мені заговорила вірус A(H1N1)”. На вулиці ХХІ століття, а ми ще, виявляється, лікуємося, як за часів Віщого Олега…

Так що ж з розділовими знаками?

Знак оклику?

Ні, будьмо скромними, ще ранувато.

Крапку?

Можливо, але тоді все зупиниться.

Три крапки? Ні, все пізнається в порівнянні. Влітку бував ліворуч від Дніпра, так там картина набагато сумніша, ніж у нас.

Не дарма ж придумали розумні люди після заголовків не тулити нічого зайвого. Нехай кожен, як вважає за потрібне, так і розсудить.

І дуже добре, коли через день, тиждень, місяць, рік хоч на один знак оклику стане більше.

Живімо в грамотнім місті! Виховуймо грамотних патріотів! Будьмо грамотні!

09.11.2009

Олександр Дубина, вчитель української мови та літератури