«Слово про Ігорів похід» - Мої файли - Каталог файлів - Луцька ЗОШ №13
Четвер, 24.07.2014, 12:24
Вітаю Вас Гість | RSS

КЗ "Луцька ЗОШ І-ІІІ ступенів №13"

Категорії розділу
Посилання
Посилання
Міні-чат
500
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 469
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Мої файли

«Слово про Ігорів похід»
27.05.2012, 16:43

«Слово про Ігорів похід»

Письменники давньої літератури були активними діячами своєї епохи, більшість з них своєю невтомною працею над словом, своїм високим ідейним горінням створювали міцні передумови для розвитку української літератури ХІХ і ХХ ст. Вони були борцями, просвітителями, провідниками, мрійниками, любили прекрасне, мріяли про вдосконалення людини, суспільства й світу. Їхні твори донесли до нас подих століть, глибокі патріотичні почуття, героїчну боротьбу за «вольність» і правду, живий інтерес до повсякденного життя, до найпекучіших його проблем. І нам слід пам'ятати про них, знати про їх великий вклад у наше сьогодення, в нашу літературу. (Звертається увага на міні-ви-ставку «Видатні пам'ятки давньоруської літератури»).

Особливості розвитку давньої української літератури:

а) вона була рукописною, її пам'ятки у більшій частині не мали стійкого тексту;

б) не розвинулось ще почуття авторської властивості, тексти багатьох творів не зберегли ні імені їхніх авторів, ні дат написання;

в) література ця великою мірою була зв'язана з церквою, з історичними подіями, з тими або іншими історичними особами.

Історична основа «Слова».

Київська Русь почала підупадати, роздрібнюватись на окремі князівства, які ворогували між собою, вели братовбивчі війни за території сусідів. Давньоруська держава втратила свою колишню могутність. Саме тому на останню чверть ХІІ ст. припадає збільшення нападів половецьких ханів на Русь. Провина частково лягає на самих князів, які запрошували ворогів руського народу для зведення рахунків з суперниками.

Незгоди між князями, майже безперервні уособиці все глибше проникали у її межі, неодноразово загрожуючи навіть Києву. Руський народ вимагав від князів, щоб вони припинили свої чвари і об'єдналися для боротьби проти половців.

23 квітня 1185 р. князь Ігор виступив у похід. Разом з ним пішли також його сини Володимир, що княжив у Путивлі, і племінник Святослав Ольгович. По дорозі до них приєднався і четвертий учасник походу — брат Ігоря Всеволод, князь Трубчевський.

Спочатку вони одержали перемогу над половцями і захопили їх вежі (намети, кибитки), потім половці здобули перемогу і ринули на Русь, князь Ігор потрапив в полон.

Про справжність «Слова...» свідчить також знайдена у 1852 році поетична повість ХІУ ст. «Задонщина», яка присвячена подіям Куліковської битви.

Таким чином, історичну основу «Слова...» становлять:

1. Феодальне роздріблення Русі кінця ХІІ ст.

2. Підсилення половецької небезпеки в 70-х р. ХІІ ст.

3. Ворогування Ольговичем і мономаховичей як одна з причин послаблення держави.

4. Розгром половців Святославом Київським при сприянні інших князів (1184 р.).

Тема: зображення Київської Русі у другій половині ХІІ ст.., походу князя Ігоря і його невдалих наслідків.

Ідея: заклик до єдності князів, оскільки їх ворогування між собою спричиняє послабленню держави, засудження між князівських уособиць.

Основна думка: тільки в єдності — сила; «золоте слово» — любов до Батьківщини, збереження її єдності.

Жанр.

Слово — це урочиста ораторська мова, але «Слово...» — це не тільки ораторська мова, але, разом з тим, і поетична розповідь про події.

Спостереження над стилем «Слова...», що поєднує риси поетики книжної і поетики фольклору, має зробити висновок про особливу жанрову природу «Слова».

Сам автор називає свій твір то словом, то піснею, то повістю. І.П.Єрьомін доводив, що «Слово про похід Ігорів» — це саме «слово», тобто твір, заклично звернений до людей, що це не просто повість. А нам здається, що це також воїнська повість, з своїм особливим, ясно вираженим стилем.

За всіма ознаками, перед нами — героїчний епос, хоч у ньому немає розгорнутого поетичного сюжету. Звичайно, розповідь є, але вона коротка й уривчаста. Є і картини битви — в кількох рядках. Переноситься дія зі степу в Київ, де великому князю Святославу сниться тривожний сон.

Таким чином, за своїм жанром «Слово... » — ліро-епічна поема.

Авторство «Слова...».

Першим, хто знайшов «Слово...», був О. І. Мусін-Пушкін. Питання авторства — дискусійне питання сучасності. Ймовірно, це невідомий український поет з тих часів, певно, якийсь лицар, що був у Ігоревій дружині.

Композиція.

Поема служить одним з важливих засобів розкриття ідейного задуму автора.

Поет не намагається, подібно літописцю, дати послідовний опис походу Ігоря, а фіксує лише найдраматичніші його моменти.

Він малює картини сучасного йому політичного життя держави і героїчні епізоди його недавнього і далекого минулого.

Поетичний план «Слова... » поділяється на три основні частини.

1) Присвячена подіям Ігорева походу і наслідкам поразки;

2) Святославу Київському як оборонцю Руської землі;

3) Повернення Ігоря з полону.

Експозиція: підготовка Ігоря з дружиною князів до військового походу, зловісні знаки.

Зав'язка: бій з печенігами.

Кульмінація: поразка руської дружини; Ігор, Всеволод. Володимир, Святослав потрапили у полон.

Розв'язка: втеча Ігоря з половецької неволі.

Ідейно-художній зміст твору.

Як тільки до Ігоря долучився брат Буй-Тур Всеволод зі своїми хоробрими воїнами, тоді рушили вони в степи. Та на небі показалися зловісні знаки, що їх поет уважає за ворожбу нещастя. Сонце при-тьмилося, звіялася буря, військо почало непокоїтись. Але Ігор став перед військом і гукнув голосно:

— Браття! Лучче згинути в поході, аніж завертатися собі на сором! Ходім аж до Дону, щоб шолом води з нього зачерпнути, або копіє (спис) зломити і вмерти.

І рушили далі. Вдосвіта стали над річкою Каялою, що впадає до Озівського моря (тепер ця річка зветься Калміжа) вишикувалися в ряди й загородили степ червоними щитами, наче муром.

Це було в п'ятницю рано. Кончак і Іза, половецькі хани, виступили зі своїм військом, і почалася страшна битва. Першого дня наші князі побили половців, забрали в них багато майна й хоругв, що їх воїни кинули до ніг хороброму Ігореві Святославовичеві.

Настала ніч, і здавалося, що половці вже повтікали. Але досвіта в суботу вони знову кинулися в битву й билися розпачливо. Списи ломилися, мечі щербилися, дудніла земля над Каялою, бо з-над Дону й Донця йшли з войовничими вигуками нові сили половців своїм на поміч. Билися знову цілу суботу, і знову битва була невирішеною. А в неділю рано зійшлися знову, та вже не було сили у хоробрих лицарів. До полудня майже всі погинули, а князів узяли половецькі хани в неволю. Взяли Ігоря, і Всеволода, і Володимира, і Святослава.

Поет каже, що від того посумніла вся українська земля, а київський князь Святослав мав тої ночі страшний сон, який віщував йому, що його сили (себто поддані йому князі) Ігор і Всеволод у велику біду потрапили. А як дійшла до Києва страшна звістка про битву над Каялою, то заплакала вся Україна й заридала Ігорева дружина, княгиня Ярославна у Путивлі. Поет закликає всіх українських князів, щоб пішли помститися за Ігоря, бо половці й до них незабаром доберуться. І справді, відразу після тієї трагічної битви. Половці знову кинулися на Україну і спустошили її аж по сам Київ.

Та князь Ігор не довго був у половецькій неволі. Йому пощастило познайомитися з половчином Овлуром, і той допоміг князеві втекти з неволі на Україну.

Невідомий поет описує його втечу і те, як половці пустилися рано за ним у погоню, але не здогнали. Ігор летів птахом і щасливо дістався у Новгород. І тоді зраділа вся Україна. І два роки пізніше визволилися з неволі й інші князі та повернулися додому.

А половці вже й не нападали, бо були дуже ослаблені тою битвою, а з Азії загрозу становив їм інший народ монгольського походження — татари, що потім розбили їх зовсім, і самі почали знищувати Україну. 2.9. Переклади «Слова...».

Багато письменників, літературознавців перекладали (чи переспівували) цю чудову перлину літератури Київської Русі.

Першими перекладачами цього твору українською мовою були М. Шашкевич та І. Вагилевич. М. Шашкевич переклав цю пам'ятку, але до нас дійшов лише «Плач Ярославни», виконаний ритмічною прозою (1833).

У 1857 р. переклав «Слово...» М. Максимовч. Цей вчений і письменник, у свій час ректор Київського університету, був одним з найвизначніших дослідників поеми в першій половині ХІХ ст. Максимович поділив «Слово» на 20 окремих розділів, кожному з яких дав заголовок російською мовою, але сам текст переклав віршами українською мовою.

Відомі переклади «Слова...» зроблені І. Франком, Ю. Федькови-чем, П. Мирним, М. Рильським, Н. Забілою та ін.

Не обійшов її і геніальний Тарас Шевченко. Поет мав намір перекласти повністю «Слово», але не здійснив цього задуму — зробив лише переспів двох уривків — плачу Ярославни та опису поразки війська Ігоря на ріці Каялі. Перекладався цей твір і на зарубіжні мови.

Російською мовою «Слово» перекладали В. Жуковський і Л. Мей, А.Майков і М. Гербель, І. Новиков і М. Гудзій та ін. Білоруською — Янка Купала.

Образ  Князя Ігоря .

Автор про свого героя.

У «Слові про похід Ігорів» багатих ідейний зміст переданий за допомогою системи яскравих художніх образів. Серед них найбільше уваги приділено князеві Ігорю.

Ігор Святославович для автора є втіленням князівських доблестей. Він мужній, сповнений «ратного духа». Жадоба «испити шеломомъ Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнення сонця. Справжній лицар, він ігнорує недобрі прикмети, вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон.

Коли Ігор із братом і його дружиною — «курянами»та іншими князями виступили в похід, через кілька днів сталося сонячне затемнення: «...и видъ от него тьмою вся своя воя прикрыты». У давні часи це лиха прикмета, яка віщувало щось недобре. Але ж затемнень, можна сказати, було... два! Одне на небі, друге... в голові Ігоря: «Спал князю умъ похоти и жалость Ему знаменіе заступи скусити Дону великого». Князеві самому захотілось розбити половців, розум поступився бажанню.

Ігор молодий, гарячий, відважний, але необачний. Він сміливо веде на ворога свої полки, не зважаючи на страшні віщування. У таких людей сильний розум програє в боротьбі з бажаннями. В взагалі чи була ця боротьба — розуму і бажання, боротьба, без якої духовна основа образу під сумнівом? Можна думати — була. Описуючи першу перемогу Ігоря над половцями, автор у підкреслено гіперболічних рисах показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами та одягом мостили болота. А Ігор із цієї здобичі взяв для себе тільки бойові знаки ворога.

Високе благородство Ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він в розпалі бою «заворачает» полки на допомогу брату Всеволоду, що теж виступає лицарем.

Автор виявляє до Ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. Коли Ігор потерпів поразку, печалиться вся природа, вся Русь. Розповідаючи про втечу і повернення Ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього. У творі контрастно стикаються дві антагоністичні сили, що виявляються в різних образах: Ігор — це «св*Ьт светлый», а Кончак «черный ворон»; напередодні битви «чрныя тучя с моря идут, хотят покрыти 4 солнца». Зате, коли Ігор повертається на Русь; знову «сонце свътится на небесъ».

І все ж в зображенні Ігоря виявляється двоїстість. Співчуваючи їм, пишаючись їхньою мужністю, сумуючи з приводу невдач, автор водночас засуджує егоїстичну вузько місцеву політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «Се мое, а то мое же». Саме ця феодальна формула роздробленості лежить в основі поведінки і характеру Ігоря: вона привела його до того, що він пересів із князівського сідла в сідло рабське, загубив військо, і тоді застогнав «Кіев тугою, а Чернигов напастьми» і «тоска розлияся по Руской земли».

Невдалий похід Ігоря пояснюється не стільки його особистими якостями, скільки історичною обстановкою, зокрема панівними на той час забобонами феодального суспільства. За словами Д. С. Ли-хачова, «...сам по собі Ігор Святославович не поганий і не хороший: скоріше хороший ніж поганий, але його вчинки погані і це тому, що над ним тяжіють забобони феодального суспільства і хибні погляди епохи. Ігор Святославович — син епохи. Це «середній» князь свого часу: хороший, мужній, він у певній мірі любить вітчизну, але безрозсудний і недалекоглядний, більше турбується про свою честь, ніж про честь вітчизни». Гірка поразка Ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість.

Дорікання Ігореві є не тільки в «золотому слові» Святослава. Весь виклад подій побудований так, щоб підкреслити нерозумну політику новгород-сіверського князя, з'ясувати причини його невдачі, що полягають у княжих уособицях.

«Кожна людина має як позитивні, так і негативні риси характеру. Зважаючи на це, автор «Слова...» зобразив князя Ігоря не як людину-ідеал, а як звичайну людину — з її мужністю, безстрашністю і з життєвими вадами одночасно. Саме цим приваблює і автора, і читачів.

 

Категорія: Мої файли | Додав: sasha-str | Теги: Слово про Ігорів похід
Переглядів: 3730 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 4.2/9
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук

Copyright MyCorp © 2014
Створити сайт безкоштовно